Важливе місце у житті інституту з перших днів його діяльності належало лісоінженерному факультетові, який готував інженерів для лісозаготівельної промисловості, зокрема у сфері раціональної заготівлі й транспортування деревини. У його складі було шість кафедр: механізації лісорозробок (завідувач —доцент М. В. Плаксін), сухопутного і водного транспорту лісу(доцент Б. Г. Гастєв), теорії механізмів машин і деталей машин(кандидат технічних наук О. І. Гофман), нарисної геометрії та креслення (доцент О. Й. Королевич), фізики (доцент Д. П. Дятлов).
Львівський лісотехнічний інститут (ЛЛТІ) булоорганізовано 15 січня 1945 р. згідно з постановоюКабінету Міністрів УРСР. У ході військових дій тарозграбувань лісове господарство України зазнало величезнихвтрат. Керівники лісової і деревообробної промисловостінераціонально використовували сировинні ресурси. Надмірнівирубування стиглих лісів були зумовлені потребамиповоєнного часу. Абсолютна більшість керівних кадрів лісовихпідприємств не мала спеціальної освіти. Фахівців для лісовогогосподарства в Україні готували Київський лісогосподарськийінститут, що згодом увійшов до складу Української сільськогос-подарської академії, та лісогосподарський факультет Львівського політехнічного інституту.
Становлення цього факультету тривало від 1919 до 1925 р. У листопаді 1919 р. було опрацьовано положення про новостворений рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки. Його надіслали на затвердження до Міністерства релігійних визнань і народної освіти у Варшаві. Деканат рільничо-лісового факультету розташовувавсяу приміщенні колишнього монастиря Марії Магдалини, а деканом було призначено колишнього директора Рільничої академії в Дублянах — професора Стефана Павлика. Час повоєнної стабілізації навчально-наукової діяльності Львівської політехніки загалом та рільничо-лісового факультету зокрема припав приблизно на 1924 р.
Навчальний рік на факультеті був поділений на два семестри. Абітурієнти складали вступні іспити з математики та біології. Вступник також повинен був пройти щонайменше шести тижневу практику з праці в лісовому господарстві. Навчання тривало чотири роки. Кожен студент був зобов’язаний прослухати курси основних предметів, виконати хоча б одну наукову роботу з фахових дисциплін, а також скласти загальні та дипломні іспити.
Прийшовши у 1900 р. на Київсько-Галицький митрополичий престол УГКЦ, Андрей Шептицький доклав титанічних зусиль до духовного і національного відродження України. У своїй багатогранній діяльності пастиря і громадянина він приділяв увагу й екологічним проблемам, зокрема — охороні лісів, природно-заповідній справі. Саме йому завдячуємо заснуванням та організацією Лісового науково-дослідного інституту і невпинною опікою над ним із метою підготовки високо кваліфікованих фахівців.
У липні 1921 р. у Львові було створено Український таємний університет (УТУ) — унікальне явище в історії світової науки. Організований під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка за активною участю інших українських інституцій та студентських спілок, він зумів стати університетом європейського зразка. Незважаючи на те, що навчання тут проводили в катакомбних умовах, а польська поліція під час облав затримувала викла-дачів та студентів, він здобув широку популярність серед молоді. Дипломи УТУ визнавали за кордоном.
24 жовтня 1874 р. у Львові відбулися урочистості з нагоди визначної події — початку діяльності першого лісівничого навчального закладу на теренах Західної України, яка тоді входиладо складу провінції — Королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським (1772–1918). Генрик Стшелецький, син лісника з Добротвору, практик із великим досвідом роботи на посадах надлісничого у Лопатинських соснових пралісах та управлінця львівськими міськими лісами, очолив Львівську школу лісового господарства, якою йому судилося керувати багато років. Він буде почесним членом галицьких господарського і лісового товариств, неодноразово очолюватиме делегації від Галичини на міжнародних наукових конгресах, виступатиме з доповідями перед науковцями і студентами у Віденській академії, опублікує близько 100 праць із багатьох напрямів лісівництва, стане поважним репрезентантом вітчизняної лісівничої науки, до його думок дослухатимуться далеко за межами Галичини.
Уперше галичани звернулися до влади Відня з проханням відкрити однорічну середню лісову школу на вісім слухачіву 1807 р. Однак у добу абсолютизму (1805–1817), коли не функціонував навіть Львівський університет, спроба виявилася марною. У 1818 р. лісівники вдруге винесли на розглядпроект створення кафедри лісівництва та дворічних лісівничих студій в університеті, але на заваді його реалізації стала місцева адміністрація. Одна за одною (у 1850, 1852 та1866 рр.) були відхилені пропозиції щодо заснування рільничого факультету у Львівській технічній академії. Ситуація змінилася з 1867 р., коли Галичина, завдяки отриманій автономіїу складі Габсбурзької монархії, почала інтенсивно розвиватися. У ті часи власники лісів усе ще не вбачали потребив освічених управлінцях, на власний розсуд здійснювали рубання і грабункове «господарювання». Новий етап у становленні лісівничої освіти пов’язаний із діяльністю Галицького господарського товариства. Під його егідою відбувалися наукові наради, розробляли проекти структурних змін у лісових службах. Серед планів товариства було, зокрема, складання кадастру лісівкраю. Віденський уряд враховував думку товариства.
Становлення лісівничої науки і освіти в Галичині, як ів усій Європі, припадає на другу половину XVIII ст. На тойчас Західна Україна уже відійшла під протекторат Австрійської монархії. Віденський уряд прийняв галицькі ліси, площаяких становила 32% від загальної території, у занедбаному стані. У короткому нарисі неможливо здійснити глибинний екскурс в історію, аби належно віддати шану багатьом поколінням галицьких лісівників, які оберігали і примножували лісові багатства краю.
Уперше універсал, лісові приписи якого вимагали «довіряти дозір лісу людям, які би зналися на лісовпорядкуванні», було видано у 1782 р. У ті роки поодинокі вихідці з Галичини навчалися лісовій справі в німецьких містах Марієнбрунні та Лінці.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. проблеми карпатських лісів вивчали професор Львівського університету Бальтазар Гаке (1739–1815) і фахівець із лісової таксації талісовпорядкування Алоїз Швестка. У 1829 р. професор Міхаель Штогер склав артикули про стан лісів у Галичині.
Лісова секція заснованого у 1845 р. Галицького господарського товариства була першою спільнотою місцевих лісівників-професіоналів. Осередком науки, розробником концепції лісокористування, центром природоохоронної справи стало Галицьке лісоветовариство, засноване у 1882 р. Серед його перших членів були провідні науковці та практики Вінцент Гебауер, Густав Леттнер, Францішек Рейхарт, Йозеф Ріволі, Флоріан Стромке, Ян Копайло таінші. Об’єднання зусиль сприяло зміцненню позицій лісівничої науки. Численнівідозви товариства, інші його дієві заходищодо збереження природи рідного краюмали широкий резонанс. До його пораддослухалися не лише у Крайовому сеймі,а й у Відні. Воно проводило наукові експедиції, організовувало виїзні тематичн ізбори. Під егідою товариства того ж 1882 р. продовжив виходити «Sylwan» —один із найдавніших лісівничих часописіву Європі, — після того, як у 1857 р. російська влада заборонила його видання у Варшаві.
СУШИНСЬКИЙ
ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
Перший проректор з науково-педагогічної роботи.
професор, доктор наук з державного управління.
БОРИС
МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ
Проректор з науково-педагогічної
виховної роботи та міжнародних зв'язків.
Доцент, кандидат технічних наук,
доцент кафедри лісових машин
