Нове для читача словосполучення «конституційний панукраїнізм» відображає спробу знайти науково обґрунтовані відповіді на запитання, як на основі міжнародного права і Конституції України захистити суверенітет і територіальну цілісність України.

У складних словах «пан» (з грецької) означає «усе», «увесь», «всеохоплюючий». Воно вживається у відомих концепціях добровільного взаємовигідного єднання різних народів: панамериканізму, пан’європеїзму, пангерманізму, панісламізму, пантюркізму та інших.

Конституція України повністю відповідає вимогам міжнародного права. Вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Саме тому конституційний панукраїнізм повинен стати науково обґрунтованою ідеоло-
гією державного будівництва, а її лейтмотивом — «зміцнення громадянської злагоди на землі України», як це записано у преамбулі Конституції.

Поміщене у Вікіпедії визначення «панукраїнізму» як ідейно-політичного руху «українськомовного населення, що обстоює історичну, економічну та культурну цілісність народу України, виражає гегемонію українського населення в ній», є антиконституційним і шкідливим для державотворення. Воно суперечить Конституції України і не відповідає на ключове запитання: як нам згуртувати громадянське суспільство для захисту, розбудови і зміцнення суверенної держави? Не можна відчужувати російськомовне населення і представників інших національних меншин від державотворчих процесів. В Декларації про державний суверенітет України (1990) і в чинній Конституції (1996) записано, що Український народ — це «громадяни України всіх національностей».

Після проголошення Незалежності України у нас утворився ідеологічний вакуум. Комуністична ідеологія щезла, а націоналізм не дістав науково обґрунтованого потужного розвитку, адекватного новим реаліям. Народний Рух України за перебудову, кінцевою метою якого було здобуття державної незалежності, втратив свій вплив на процеси державотворення і перетворився на вузькопартійний проєкт.

Необхідні концептуальні зміни у світоглядній конструкції процесу державотворення, перенесення запеклої боротьби політичних опонентів (патріотів, псевдопатріотів та відвертих українофобів) зі сфери безглуздого піару та популізму до наукового осмислення нинішньої військово-політичної ситуації та реального обстоювання інтересів держави.

Український народ мусить самоорганізуватися в новий панукраїністичний активний всенародний рух для контролю над владою і суворого дотримання всіма норм Конституції України. Він не менш потрібен сьогодні, ніж Народний Рух України напередодні Незалежності.

Для створення такого ж за масовістю всенародного руху для захисту і розбудови Української держави необхідно опрацювати науково обґрунтовану і всім зрозумілу (мотивовану особистими інтересами всіх і кожного) ідеологічну платформу єднання громадян України всіх національностей, незалежно від їх політичних поглядів, мови, віросповідання, статі, віку, майнових статків та інших ознак.

Мусимо визнати, що українська наука з різних причин самоусунулася від процесів державотворення. Як наслідок, ми не маємо наукового пояснення процесів і тенденцій, які на 30-му році незалежності України призвели до критичної ситуації, коли Україна вкотре у своїй історії опинилася перед за-грозою втрати суверенітету.

У даній сфері все віддано на відкуп політичним слугам олігархів та місцевим представникам російської пропаганди, які під виглядом боротьби за мир і добробут людей насправді руйнують нашу державність.

Фундаментальна підготовка консолідуючої ідеології державо-творення повинна стати першочерговим завданням Національної академії наук України. Таке невідкладне завдання мусять поставити перед собою новообрані Президент і Президія НАН України. Держава (як інституція, як феномен) повинна стати об’єктом міждисциплінарних досліджень з боку політологів, етнополітологів, дипломатів, юристів, істориків, економістів, демографів, географів, філософів та представників інших наук.

До науково-аналітичної роботи з обґрунтування концепції та доктрини модерного конституційного панукраїнізму доцільно залучити профільні установи НАН України (насамперед інститути двох відділень НАН України — Відділення історії, філософії та права і Відділення економіки), а також відповідні кафедри провідних університетів. Варто також ставити питання про відкриття окремого інституту Проблем державності НАН України та утворення Наукової ради з проблем державності при Президії НАН України. В тісному партнерстві з РНБО Наукова рада з проблем державності НАН України повинна розробити спеціальну програму комплексних міждисциплінарних досліджень державного будівництва та здійснювати координацію таких досліджень.

Вихідною науковою базою для формування ідеології конституційного панукраїнізму мають стати багатовікова історія українського державотворення з урахуванням букви й духу таких документів, як Конституція Пилипа Орлика (1710), Конституція УНР (1918), Декларація про державний суверенітет України (1990), теорія і практика міжнародного права. Слід взяти на озброєння усі концепції, які сприяють єднанню різних народів і досягають своєї мети.

Наприклад, теорію панамериканізму, яка виникла понад 300 років тому. На підставі спільності інтересів народів усіх країн американського континенту (Північної та Південної Америки) панамериканізм закликає їх до єднання — таких різних за національністю, мовою, ментальністю, релігійними та іншими поглядами. Панамериканізм відігравав і продовжує відігравати важливу геополітичну роль. Видатний американський політолог Збіґнєв Бжезінський у своїй останній книжці «Стратегічне бачення» (2012) наголошує, що населення багатонаціональної Америки є сьогодні «національно згуртоване» і в США немає жодних проявів сепаратизму. Слід глибоко замислитися, чому сепаратизм має місце в Україні. І вживати відповідних системних заходів для усунення причин цього небезпечного явища.

Необхідно також дослідити ідею пан’європеїзму, яка виникла після Першої світової війни і є політико-правовою доктриною інте-грації європейських країн. Як відомо, пан’європеїзм розвивається і сьогодні — в контексті дискусій про поточний та майбутній статус і політику багатонаціонального і багатомовного Європейського Союзу.

Особливо важливим для формування ідеологічного світогляду конституційного панукраїнізму є вивчення, аналіз та наукове узагальнення культурного і політичного руху пангерманізму, який сформувався на початку ХІХ століття і привів до об’єднання Німеччини (1871) в єдину потужну державу.

Друга світова війна викликала тимчасове зниження впливу пангерманізму, оскільки він злочинно використовувався нацистами. Але у 1990 році відбулося друге возз’єднання Німеччини саме на ідеологічних засадах пангерманізму та у відповідності з Конституцією ФРН 1949 року.

Нашому, багато в чому неоднорідному, суспільству потрібна об’єднавча за метою, мирна, центристська ліберально-демократична ідеологія конституційного панукраїнізму, яка має сприяти самоорганізації всенародного руху за розбудову, захист і зміцнення суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави у відповідності з Конституцією України (статті 1, 17, 24, 65).

Взірцем практичної реалізації ідеї конституційного панукраїнізму для нас мають стати Фінляндія та Ізраїль. Названі країни були свого часу в набагато гіршій ситуації, ніж Україна сьогодні. Але вони зуміли вистояти завдяки єднанню еліт і населення.

Важливим для цього є також вивчення і використання ідеології ґандизму, яка за часів Махатми Ганді привела до визволення Індії мирним шляхом.

В Україні сьогодні треба здійснювати активне системне виховання патріотизму і гордості кожного громадянина за свою державу. Від наймолодшого до найстаршого, як це має місце, наприклад, у США, Ізраїлі, Литві, Латвії, Польщі, Угорщині та інших великих і малих країнах.

Безумовно, успіх патріотичного виховання значно залежить від підвищення комфортності життя та рівня економічного добробуту людей. А для цього необхідно передусім здійснити законодавче обмеження олігархічних монополій як великого економічного зла для України, запровадити справедливу приватну власність і націоналізувати стратегічні об’єкти. Олігархи не вкладають свої кошти в модернізацію підприємств і безпідставно одержують високі прибутки за рахунок державних дотацій, що призводить до девальвації гривні і зубожіння населення та є однією з причин масового незадоволення людей рівнем життя.

Невід’ємною складовою ідеології конституційного панукраїнізму, яка справді може вивести Україну з рецесії та спрямувати її на шлях сталого розвитку, повинна стати екологічна безпека. Її не можна ігнорувати, оскільки в умовах глобалізації, зміни клімату, пандемії коронавірусу, лісових пожеж, повеней та інших екологічних лих вона стає щораз гострішою. Екологічні загрози є спільними для всіх і вони об’єктивно стають життєво важливим фактором єднання нації.

Наука ще не розкрила глибинних причин нинішньої критичної ситуації. А ситуація породжена тривалою гібридною війною, спрямованою в першу чергу на запаморочення суспільної свідомості.

Використовуються різні вигадані причини. Наприклад, спекуляція мовною проблемою, якої в Україні де-факто не існує. Адже Конституція України гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України (ст. 10). Для серйозних дискусій з цього приводу немає жодних підстав.

Немає жодної потреби і в проведенні «конституційної реформи в Україні» та прийнятті «постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької і Луганської областей», як цього вимагають юридично сумнівні Мінські домовленості. Стаття 25 Конституції України гарантує «право змінити громадянство», а стаття 33 — «право вільно залишати територію України», а також «в будь-який час повернутися в Україну». Така норма передбачена також Загальною декларацією прав людини ООН (1948). Таким чином, громадяни з російськими паспортами можуть без жодного ризику переїжджати на проживання в Росію і повертатися в Україну. У спільних інтересах усіх і кожного, хто на законних підставах проживає на території України, є дотримання норм Конституції, розбудова комфортної держави та її зміцнення.

Переконливим фактом є і те, що жодної насильницької українізації (якої так панічно бояться проросійські агенти) в Україні немає. Росія використовує російськомовне населення Донбасу (і інших регіонів) як засіб реалізації своїх імперських інтересів.

Істину ж відображають конкретні факти. Історична доля людей, що проживають на території Донбасу і в Криму, склалася так, що вони належать до громадян України. І це був їхній вибір. На всеукраїнському референдумі 1991 року за незалежність України проголосували 83,90 відсотка населення Донецької, 83,86 відсотка — Луганської областей, 54,19 відсотка — в Автономній Республіці Крим, 57,07 відсотка — у м. Севастополі. Загалом на всеукраїнському референдумі за незалежність проголосували 90,32 відсотка громадян України. На той час українці мали різний політичний світогляд, але вони об’єдналися на підставі спільних інтересів заради свого майбутнього.

Давайте говорити правду. Війну в Україні веде не населення окремих районів Донецької і Луганської областей. Це не внутрішній конфлікт, як стверджує російська пропаганда. Західні держави повинні усвідомити, що війну з Україною веде Росія. І не лукавити. Бо ця війна загрожує також і їм безпосередньо. Вона створює передусім небезпеку для Євросоюзу.

Згадаймо, що радянсько-фінська війна (1939—1940) називалася в офіційній радянській історіо-графії «збройним конфліктом на кордоні з Фінляндією» (за участю 450-тисячної армії з боку СРСР! — Ю.Т.). А після того, як Ліга Націй визнала СРСР агресором і виключила його зі свого складу, цей конфлікт став називатися «оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії». Як бачимо, визначення дуже схожі на сьогодні вживані РФ терміни щодо «внутрішнього конфлікту в Україні».

МЗС України повинно нагадати ООН — правонаступниці Ліги Націй і країнам Євросоюзу, що мир в Україні — це гарантія миру в Європі і світі, та чітко поставити вимогу про визнання так званого «збройного конфлікту на Донбасі» фактом російської агресії.

У Конституції України (абз. 6 ст. 17) записано, що «на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом». На якій підставі (абсолютно безкарно) виникли незаконні збройні формування в ОРДЛО? Які мирні переговори можуть відбуватися з представниками конституційно заборонених збройних формувань?

Мінський переговорний процес є прямим порушенням Конституції України, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини та інших міжнародно визнаних документів. Його необхідно перенести з Мінська в Будапешт, підвищивши рівень офіційних учасників переговорів (як мінімум — міністри закордонних справ). В основу нових домовленостей про справжній мир в Україні необхідно покласти Будапештський меморандум 1994 року про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і добровільну відмову від третього у світі за потужністю арсеналу ядерної зброї.

У Будапештському меморандумі підтверджено зобов’язання великих ядерних країн «поважати незалежність і суверенітет та наявні кордони України» (п. 1 Меморандуму) та запевнення «що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України» (п. 2 Меморандуму).

Вам не видається абсурдною і сміхотворною заяложена теза про те, що Будапештський меморандум не має характеру міжнародно-правових зобов’язань? Вдумаймося: Будапештський меморандум, який підписали президент Росії, лідери США і Велико-британії (а згодом до них приєдналися лідери Франції та Китаю), необов’язковий, а Мінські домовленості, які підписали маріонетки Кремля, де-факто нелегітимні особи, — обов’язкові!

МЗС України необхідно звернутися до Міжнародного суду ООН із консультативним запитом щодо офіційного тлумачення статусу Будапештського меморандуму та Мінських домовленостей з точки зору міжнародного права.

Міжнародна політика України має здійснюватися з урахуванням стратегічного бачення розвитку великої європейської держави — одного із засновників і члена ООН, — яка за територією є найбільшою державою в Європі, розташована у надзвичайно вигідному географічному положенні, має найбагатші землі та потужні природні ресурси, населена винятково працьовитим народом.

Шлях до цього — суворе дотримання чинної Конституції, оскільки нинішня військово-політична ситуація виникла, переважним чином, внаслідок порушення норм Конституції України.

Адже питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським, а не місцевим референдумом (ст. 73 Конституції). «Референдум» у Криму був антиконституційним. Згідно з Конституцією до повноважень Автономної Республіки Крим належить організація та проведення тільки місцевих референдумів (п. 2 ст. 138).

До речі, за порушення зазначених статей Конституції України ніхто не поніс юридичної відповідальності і не постав перед судом. Ані з керівництва АРК, ані з представників центральної влади в Києві.

Нелегітимність кримського «референдуму» підтвердила і Генеральна Асамблея ООН у Резолюції «Про територіальну цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262. У Резолюції міститься заклик до міжнародного співтовариства не визнавати жодних змін статусу Автономної Республіки Крим і міста Севастополя на основі результатів цього «референдуму». Дивно, чому Україна до цього часу не подала позовної заяви до Міжнародного суду ООН? Чому на цю Резолюцію немає належної офіційної реакції МЗС України і не вжито відповідних заходів? Чому дана Резолюція разом із Будапештським меморандумом не взята до уваги в мінському переговорному процесі?

Мінські домовленості в принципі не можуть забезпечити мир. Саме без них і може настати мир в Україні і в Європі. Згадаймо історичні паралелі: аншлюс Австрії гітлерівцями і анексія Криму; окупація Чеських Судет з німецькомовним населенням і окупація частини Донбасу з переважно російськомовним населенням. Історія повторюється, але, на жаль, не вчить.

Ґрунтовне наукове опрацювання ідеології конституційного панукраїнізму забезпечить створення платформи для об’єднання всіх проукраїнських партій у Всеукраїнський Рух «Злагода», який має стати провідною течією в українській політиці. Така політична сила матиме свою чітку ідеологічну позицію на відміну від нинішніх політичних партій, які не мають жодної ідеології або імітують якусь із них, наприклад, комуністичну.

Можливо колись історики скажуть, що ідея конституційного панукраїнізму зародилася у 20-х роках ХХІ століття як реакція на агресію північного сусіда щодо анексії українського Криму та окупації частини Донбасу і як відповідь на нинішню масовану кремлівську пропаганду «русского мира» і «великої Росії». Історична аналогія мала місце у ХІХ столітті, коли об’єднання Німеччини відбулося завдяки згуртованості народу та реалізації концепції пангерманізму у відповідь на війни Наполеона з метою розширення «великої Франції».

Масові, ефективні та зрозумілі форми поширення панукраїнізму серед усіх верств населення у всіх регіонах України дадуть змогу згуртувати всі етноси, які проживають на території України, допоможуть дати гідну відсіч агресорам, які зазіхають на територію нашої держави, сформувати монолітне громадянське суспільство, яке житиме в добробуті та взаємній повазі один до одного.

Народ мусить узяти під свій контроль діяльність і бездіяльність влади в питаннях національної безпеки та конструктивної розбудови держави, як цього вимагає Конституція України.

За умови досягнення громадянської злагоди всенародний рух за порятунок державності на засадах конституційного панукраїнізму може і повинен у цей історично тяжкий час надійно захистити суверенітет України, зміцнити її оборонний, економічний, ресурсно-екологічний та інтелектуальний потенціал, вивести на шлях сталого розвитку.

Юрій ТУНИЦЯ, 
академік Національної академії наук України.

• За посиланням рецензія на статю.  "Ідеологічна платформа єднання нації". Маркіян МАЛЬСЬКИЙ, доктор юридичних наук, почесний консул Австрійської Республіки у м. Львові.
• Відгук. Суспільна єдність та утвердження високих цінностей демократії. Мирослав ДУРДИНЕЦЬ, докторант аспірантури та докторантури Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук.

22 жовтня 2020 р. (у четвер) о 14 год. 30 хв.

відбудеться Конференція трудового колективу НЛТУ України (в онлайн-режимі)

Порядок денний:

1. Звіт ректора, академіка НАН України Туниці Ю.Ю. “Про підсумки роботи колективу Національного лісотехнічного університету України за 2019-2020 навчальний рік та завдання на 2020-2021 навчальний рік”.
2. Про перейменування відокремлених структурних підрозділів (коледжів) університету (відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 2 червня 2020 року № 732).
3. Про обрання комісії університету по трудових спорах. До участі у роботі конференції запрошено співробітників та студентів університету.Онлайн-реєстрація делегатів конференції – з 13.25 до 14.25

Ухвала Конференції трудового колективу

Статистичні дані до звіту ректора “Про підсумки роботи колективу Національного лісотехнічного університету України

Президія Конференції

В Національному лісотехнічному університеті України з 19 жовтня до 15 листопада 2020 року навчальні заняття студентів та аспірантів відбуватимуться із використанням технологій дистанційного навчання відповідно до затвердженого розкладу на осінній семестр 2020-2021 навчального року

Таке рішення керівництво університету прийняло на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 13 жовтня 2020 року № 956 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 р. № 641”, листа МОН України від 12.10.20 року № 1/9-576 “Щодо тимчасового переходу на дистанційне навчання” та у зв’язку з погіршенням епідеміологічної ситуації, спричиненої поширенням коронавірусної хвороби COVID-19.

• Наказ № 193 від 16.10.2020р. Про продовження терміну карантину в університеті

1 жовтня 2020 р. в кавʼярні-галереї «Штука» (вул. Котлярська 8) відбулося відкриття виставки живопису художника Юрія Ямаша під назвою «Гуцульські вакації».

На огляд публіки було представлено 13 робіт, обʼєднаних тематично. Чому така назва? Юрій Володимирович дуже любить мандрувати, особливо Гуцульщиною – Шешори, Криворівня, Довгополе. Його замилування цим краєм відчувається в кожній роботі. Живописна палітра художника – яскрава, контрастна, настроєва.
Представлені на експозиції твори – підсумок творчих вакацій Юрія Ямаша Карпатами – місці з дивним природнім і культурним феноменом, яке завжди притягало до себе людей мистецтва, художників, поетів, режисерів, музикантів.
Яскравий насичений живопис у техніці акрилу Юрія Ямаша вирізняється темпераментом, експресивною життєствердною енергією, роботи легко пізнавані за міцними мазками, динамічними композиціями, а їх емоційна дія сконцентрована у кольорі.
Карпатські краєвиди митця позначені особливою пластичною мовою, напоєні радістю життя, і незмінно подобаються глядачам. Спосіб організації живописного середовища на полотні, стильовий вираз та техніка письма свідчить про захоплення пленерним малюванням. Художник у пленерних роботах не любить працювати лінією, воліє кольорову пляму, це говорить про те, що основну увагу він приділяє малярству, а не рисунку, і любить введену імпресіоністами «псевдовипадкову» композицію. Живописні роботи передають швидше не зовнішні ознаки того чи іншого предмета або пейзажу, а відчуття від них. Художник знаходить красу в найбуденніших речах, уникаючи високомовності, справедливо вважаючи, що митцю завжди є що сказати, якщо він щирий.

Урочисте відкриття мистецького проекту «Гуцульські вакації» відбулося за участі куратора виставки, власника кав’ярні «Штука» Євгена Булавіна, завідувача кафедри дизайну НЛТУ України Володимира Прусака, доцента НУ «Львівська Політехніка» Олександра Калініченко. Привітати Юрія Ямаша з відкриттям персональної виставки, а також першими оцінити його творчість завітали друзі, колеги, викладачі і студенти кафедри дизайну НЛТУ України, артистична еліта Львова.

Виставка триватиме до 1 листопада 2020 р. Отож запрошуємо поринути в емоційний світ Юрія Ямаша!

Канд.мистецтвознавства, ст. викл.кафедри дизайну
Інна Прокопчук